ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Анотація

У статті досліджено правові наслідки недійсності правочинів відповідно до положень цивільного права України з урахуванням європейського досвіду. Проаналізовано основні положення Цивільного кодексу України, що регулюють питання нікчемних та оспорюваних правочинів, а також судову практику їх визнання недійсними. Окрему увагу приділено механізму реституції, відшкодування збитків та можливості запровадження позасудового порядку оскарження правочинів. Акцентовано увагу на питаннях ефективності наявних правових механізмів визнання правочинів недійсними, зокрема, таких як складність доказування, тривалість судових процедур та перевантаженість судової системи. У дослідженні використано порівняльно-правовий, формально-правовий та системний методи аналізу. Автори досліджують підходи Німеччини та Нідерландів, які передбачають позасудовий спосіб оскарження недійсних правочинів, що сприяє швидкому та ефективному вирішенню судових спорів. Автори статті визначають дві основні категорії оспорюваних правочинів в українському праві: нікчемні та оспорювані договори. Тоді як угоди, які є нікчемними, вважаються недійсними із самого початку, оскаржувані угоди вимагають судового втручання для їх анулювання. Однак навіть у випадках, коли незаконність очевидна, часто необхідний судовий процес, що призводить до тривалого вирішення спору. Натомість у Німеччині та Нідерландах запровадили позасудові механізми, які дозволяють анулювати певні контракти без втручання суду, що значно спрощує судові процеси. Дослідження висвітлює проблеми, з якими стикається судова система України під час розгляду справ про розірвання контрактів, включаючи труднощі з доказами, тривалі судові процедури та нечіткі правила щодо реституції та компенсації. Дослідження робить висновок, що запровадження позасудових механізмів вирішення договірних спорів в Україні могло б полегшити судовий тягар та покращити правову передбачуваність. Крім того, більш чітке розмежування між механізмами реституції та компенсації посилило б захист прав сторін. Отримані результати свідчать, що гармонізація українського законодавства з європейськими стандартами сприятиме більш ефективній правовій системі, забезпечуючи альтернативні механізми вирішення спорів. Сфери майбутніх досліджень включають подальший аналіз доцільності позасудового вирішення спорів в Україні, законодавчі пропозиції щодо вдосконалення процедур реституції та поглиблене вивчення моделей відшкодування збитків, застосовних до недійсних правочинів.