ПОЗИТИВНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ДЕРЖАВИ У ФОРМУВАННІ ТА РОЗВИТКУ СИСТЕМИ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВНИЧОЇ ДОПОМОГИ

Анотація

У статті здійснено комплексне адміністративно-правове дослідження позитивних зобов’язань держави у формуванні та розвитку системи безоплатної правничої допомоги в Україні як одного з ключових інституційних механізмів забезпечення конституційного права людини на правову допомогу. Вихідною методологічною позицією є розуміння права на правничу допомогу як позитивного права, реалізація якого потребує не лише утримання держави від втручання, а насамперед активної, організаційно та фінансово забезпеченої діяльності публічної влади. Наголошується, що такі зобов’язання держави мають конституційне та міжнародно-правове підґрунтя і випливають як із положень Конституції України, так і з практики Конституційного Суду України та міжнародних стандартів у сфері прав людини. У дослідженні обґрунтовано доцільність застосування системного підходу до аналізу безоплатної правничої допомоги, що дозволяє розглядати її не як сукупність розрізнених правових норм чи інституцій, а як цілісну державну систему з власною метою, структурою, функціями та механізмами публічного адміністрування. Доведено, що попри відсутність у чинному законодавстві нормативного визначення поняття «державна система безоплатної правничої допомоги», вона фактично володіє всіма ознаками системи державного рівня та спрямована на задоволення суспільно значущих потреб. Аргументовано, що дуалістичний характер системи (державний та державно-муніципальний рівні) не заперечує її державної природи, а відображає особливості делегування публічних повноважень і використання різних організаційних моделей надання правничих послуг. У статті також акцентовано увагу на проблемах стратегічного планування розвитку системи безоплатної правничої допомоги та співвідношенні повноважень суб’єктів публічної влади у цій сфері.