ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРАЦІВНИКІВ

Анотація

У статті досліджено особливості правового регулювання соціального захисту працівників. Проаналізовано погляди вітчизняних учених щодо визначення самого поняття соціального захисту та його роль у трудових правовідносинах. Під час дослідження запропоновано визначити соціальний захист працівників не тільки як комплексний механізм забезпечення різного роду матеріальними благами, а як комплексну функцію держави зі створення та підтримки необхідних умов для реалізації кожним працівником своїх прав та свобод, гарантованих Конституцією України, а також захисту таких осіб у разі порушення їхніх прав, шляхом реалізації механізму пільг та допомог. Установлено, що основою метою соціального захисту є створення нормативно-правового середовища, у якому кожен працівник матиме змогу повністю забезпечувати реалізацію своїх мінімальних потреб та потреб своїх близьких, а також розвиватися та бути суспільно корисним у кожному аспекті свого життя. У процесі дослі- дження автором зауважено, що до найважливіших соціальних гарантій, що діють у будь-якому цивілізованому суспільстві та визначають соціальний захист громадян, зокрема й конкретних працівників, є офіційне працевлаштування, мінімальна заробітна плата, належна оплата праці, право на щорічну відпустку, право на охорону здоров’я та безпечне для життя і здоров’я довкілля, а також право на житло тощо. Зазначено, що для працівників держава створює умови для відновлення своїх затрачених матеріальних та моральних ресурсів на виконання своїх трудових функцій. Повноцінне функціонування сфери трудових правовідносин неможливе без дотримання функції соціального захисту держави щодо надання відпусток та страхування життя та здоров’я працівників. Зроблено висновок, що правове регулювання соціального захисту працівників в Україні повинно бути переглянуте та доповнене актуальними нормами в частині нагляду й контролю за роботодавцями як учасниками трудових правовідносин, адже без належного соціального захисту працівників, неможливі ні подальший розвиток економіки, ні забезпечення повноцінного балансу сфери трудових правовідносин у суспільстві.